У зв’язку з бурхливим розвитком Подолу незабаром постало питання про реконструкцію каналізаційних мереж Нижнього міста. У 1912 р. на теренах Введенської каналізаційної станції було збудовано нову плунжерну каналізаційну насосну станцію, будівля якої збереглася дотепер.

Зараз, до речі, весь комплекс будинків і спо¬руд служби каналізації по вул. Введенській, 23 віднесено до пам’яток історії і архітектури і охороняється державою.

На станції спочатку було встановлено два спарених плунжерних насоси подвійної дії московського заводу «Густав Лист» (згодом «Борец») продуктивністю по 200 м3/год кожний. Насоси приводилися в дію двома дизелями по 60 к.с. (один – Коломенського заводу, інший – німецької фірми «MAN»).

Машинний зал Подільської плунжерної насосної станції (макет)

Поряд з машинним відділенням було збудовано новий збірний цегляний резервуар зі значним заглибленням, розрахований на перспективний розвиток. Об’єм резервуара понад 250 м3. Резервуар мав чотири відділи (камери), перекриті цегляним склепінням.

Крім нової станції, збудовано й нові самоплинні колектори:

Глибочицький по вул. Глибочицькій від дріжзаводу до насосної станції, діаметром 200–300–350 мм, з керамічних труб загальною довжиною 2360 м (1906 р.);

Кирилівський по вул. Кирилівській (нині вул. Фрунзе) від вул. Петропавлівської на Куренівці до насосної станції, діаметром 200–350–400 мм, з керамічних труб довжиною 4900 м (1909 р.);

Почайнинський по вул. Почайнинській від вул. Набережно-Хрещатицька до насосної станції, діаметром 200 мм, з керамічних труб довжиною 1000 м (1912 р.).

Облаштування цих трьох найголовніших колекторів дозволило забезпечити самоплинне каналізування практично всього Подолу з ліквідацією трьох ежекторних станцій, що були перехоплені в Почайнинський колектор.

Стара Введенська насосна та компресорна станції були демонтовані, а будинок станції (зберігся до сьогодні) був переобладнаний під виробничі та житлові приміщення для персоналу.

Нова Подільська плунжерна насосна станція помпувала стічні води до Головного напірно-самоплинного Подільсько-Куренівського колектора, що подавав стічні води на поля зрошення.

До того ж часу продовжували працювати самонапірні Вознесенський та Андріївський колектори.

В цілому за перше десятиріччя XX ст. було збудовано понад 80 км каналізаційних мереж. Загальна довжина мереж до кінця 1912 р. сягнула понад 150 км і залишалася практично незмінною до революції 1917 р.

Таким чином період з 1900 по 1912 р. став часом другого народження київської каналізації. Характерною особливістю цього періо¬ду її розвитку було те, що досить часто він гальмувався приватними інтересами землевласників. Так було, коли треба було прокласти колектор землями одного з київських купців. Він вимагав за таке прокладання величезну суму компенсації, на що, звичайно, міська влада піти не могла.

Те ж саме сталося, коли треба було прокласти каналізацію по землях, що належали Києво-Печерській лаврі. Адміністрація лаври відмовила у проведенні будь-яких робіт на цих землях.

ЗАТИШШЯ ПЕРЕД БУРЕЮ

Період з 1913 по 1917 р. виявився відносно спокійним для каналізаційного господарства міста, особливо на тлі попередніх років.

Однак це не означає, що нічого не робилося для його подальшого розвитку та вдосконалення. Місто продовжувало бурхливо зростати, отже, зростали і його інженерні комунікації. Зокрема було збудовано каналізаційні магістралі по вулицях Керосинній (d = 200 мм, 1914 р.), Лагерній (d = 150 мм, 1916 р.), Відрадній (d = 150 мм, 1914 р.), Печенігівській (d = 200 мм, 1914 р.), Половецькій (d = 200 мм, 1914 р.), Сирецькій (d = 200 мм, 1914 р.), Татарській (d = 200 мм, 1914 р.), а також по Кмитовому яру (d = 200 мм, 1914 р.) та Солом’янський колектор (d = 300 мм, 1914 р.) тощо.

У зв’язку з розширенням меж міста будівництво велося в цей час переважно не в центрі міста, а на його околицях.

Багато уваги приділялося тоді вдосконаленню роботи Куренівських полів зрошення, а також підтримці нормальної роботи викидного колектора в Дніпро, який спричинив чимало прикрощів, особливо в період повені.

Так у 1914 р. сильною течією Дніпра підводну частину колектора було частково зруйновано. На світлинах тих часів зафіксовані моменти відновлення колектора.

Для захисту його від подальших руйнувань були виконані значні обсяги робіт для закріплення берега та дна Дніпра в районі випуску. Для цього на березі збирався пліт з деревини. На ньому плелися з лози кліті, які завантажувалися гранітним бутом до повного опускання всієї конструкції на дно ріки. Крім того, в місці випуску щороку накопичувалося багато осаду. Для очищення від нього застосовувалися річкові землесоси – рефулери.

犀利士
f=»https://hzpv.ks.ua/wp-content/uploads/3.jpg»>

Значна увага приділялася також подальшому вдосконаленню взаємин міської служби каналізації з абонентами. У 1914 р. за розпорядженням Київського міського голови були надруковані окремою брошурою «Обязательные постановления об устройстве и содержании канализационных сооружений в усадьбах и о пользовании городской канализацией для удаления нечистот» в м. Києві.

До цього офіційного документа додавалися також «Технические условия для проектирования и устройства канализации в отдельных владениях г. Киева». Одночасно скасовувалася Постанови Міської думи від 1910 р. та 1912 р., які стосувалися аналогічних правил.

Серед багатьох пунктів «Обязательных постановлений» і «Технических условий» слід відзначити головні, що не втратили актуальності й зараз:

– обов’язковість приєднання до каналізації садиб, де по вулицях прокладено каналізаційну мережу з ліквідацією вигрібних ям;

– приєднання до міської каналізації можливе тільки за попереднім дозволом Міської Управи та за наявності затвердженого Управою проекту, виконаного згідно з Технічними умовами;

– регламентовані вимоги до стічних вод, що дозволені до скиду в мережу каналізації;

– на випусках житлових садиб та інших абонентів в колодязях мають бути встановлені спеціальні ґрати для затримання забруднень. Очищення цих ґрат має здійснюватися регулярно за рахунок абонента; зазвичай це щоденно здійснював двірник. А за роботою двірників наглядав поліцейський чин – околоточний наглядач, який мав право штрафувати порушників;

– каналізування підвальних приміщень, які можуть підтоплюватися стічними водами, можливе лише за умови встановлення на випуску каналізації запірної засувки.

Крім того, Правилами передбачався ряд інших, безумовно, доцільних заходів і умов, що дозволяли нормально експлуатувати міську каналізаційну мережу. Наприклад, допускалося застосування в зовнішніх мережах каналізації труб діаметром 3 та 4 дюйми і трійникове («сліпе», без колодязів) підключення. Однак слід не забувати, що вимагалося обов’язкове застосування дворових ґрат. Для повної характеристики цього періоду не зайвим буде звернути увагу на фінансову діяльність Товариства каналізації. Не секрет, що під час заснування та будівництва перших споруд каналізації отримання вагомих прибутків вважалося досить проблематичним, що, звичайно, охолоджувало наміри підприємців і громадян акціонерів.

Для прикладу наведемо деякі розділи й статті Річного фінансового звіту Київської міської управи за 1913 р., що стосувалися каналізаційного господарства:

Інвентаризація на 1 січня 1914 р., млн. руб.:

Вартість старої каналізаційної мережі, будинків і споруд – 1,0;

Вартість нової мережі і споруд – 2,5;

Третя черга каналізації – 0,1;

Випуск у р. Дніпро – 0,35;

Машини – 0,09.

_______________________

Разом: 4,04.

Облігаційні позики:

4. 0,5 % – на достроковий викуп каналізації (облігаціями по 100 руб.) – 100 тис. облігацій.

Сума позики – 1 млн. руб.

5. Відсоток – на спорудження каналізації та брукування вулиць (облігаціями по 187 руб. 50 коп.) – 18 666 облігацій на суму 348 875 руб.

Рахунок № 48

Фонд на викуп акцій колишнього каналізаційного товариства. На 1 січня 1913 р. міських облігацій XVI позики було на суму 2700 руб. В 1913 р. видано міських облігацій для обміну на акції на суму 600 руб. Залишок на 1 січня 1914 р. – 2100 руб.

Доходи:

Міської управи від казенних та приватних установ за користування каналізацією:

– в основному районі та районі нової каналізації – 19 315 руб.,

– недоїмки – 17 720 руб.

Видатки:

– утримання каналізаційного відділу Міської управи – 3 356 руб.

– утримання міських архітекторів, інженерів і персоналутехнічного нагляду:

– по каналізаційному відділу:

план 1913 р. – 3 420 руб.;

видатки 1913 р. – 1 550 руб.;

– експлуатація мережі:

план 1913 р. – 138 204 руб.;

видатки 1913 р. – 157 461 руб.

Надходження за прочищення дворової мережі – 6 604 руб.

Аналіз цих основних статей фінансового звіту дає підстави вважати, що експлуатація каналізації міста на той період була справою збитковою і дотувалася містом. Чи не правда, досить знайома ситуація!

(Далі буде)

Автор: В.В.Кобзар